Форум

Начало Ответить Древовидный вид Правила Статистика Помощь

Список форумов

Общие темы Форума

Творчество

Эри

Кликните здесь, чтобы посмотреть профайл этого пользователя

Пользователь

Магистр

Постов: 151

Развлекательное чтиво от меня))) - 08.02.2008 18:59 Люблю я в свободное время писать. Что угодно, лишь бы мне интересно было. Частенько в ЭТОМ (написанном) не хватает смысла, либо не сходятся концы с концами, либо я тупо не довожу ЭТО до конца. Может быть, если вы прочтёте, сможете подправить кое-что, посоветовать, заставите не бросить на полдороге своё занятие.
Итак...
Мірель.

Ви багато про що навіть не здогадуєтесь. Н-д про те, що ми – не єдиний розвинений організм у нашому світі. Та й поняття «світ», «всесвіт» цілком невірні у своєму тлумаченні, вірніше, у тому вигляді, в тій суті, як, зазвичай, ці слова вживають. Структура… м-м-м, довкілля, назвемо простір, що нас оточує, таким чином – має наступний вигляд: ось ви (ну, і ми – також) живете у С в і т і . Це одиниця, комірка, атом. Із декількох «атомів» складається дещо інше. Певна кількість Світів ( наскільки мені відомо, від чотирьох до шістнадцяти) обгороджена надійніше, ніж кам’яним муром; вони захищені прошарком Хаосу. Пішки, або в якийсь інший спосіб окрім порталу не пройти – знищить в момент. Саме обгороджена Хаосом плеяда Світів утворює Край. Таких Країв – мається на увазі відомих та більш-менш вивчених – існує п’ять. Вони, у свою чергу, оточені кільцем диких Світів, тих, що носять назву Кордонів. За Кордони не проходить ніхто. Ніхто не проникає навіть на їх територію.
Поняття «раса» теж невірне. Азіати, білі, африканці? Чи то ви так жартуєте, чи просто помиляєтесь?! Погляньте-но: люди, інфернали, напівінфернали, Сирени, вампіри, вовкулаки, Діти Присмерку та сотні інших. Деякі із цих рас унікальні, та існують тільки в одному Краї, розділяючи його між собою. Деякі ж селяться в кожному з Країв, але кількість представників цієї раси мізерно мала. А декого можна знайти усюди та в будь-який час.
Але зараз мова йде про інше.
Має розпочатися війна. Найжорстокіша, найкривавіша із бачених Краями за увесь час їх існування. В її фіналі загине один із Світів, якщо бути точним – наш. Мій. І, на відміну від йому подібних, він уже не регенерує.
Частково у цьому винна я…
Моя історія банальна. В минулому я була фанаткою. Потім перетворилася на елітного бійця (що їх називають теїр) – без найменшої заслуги з моєї сторони. Опісля ж мала невдачу розбити плани того, хто став би Паном Краю і за допомогою війни створив би мир, як би це не здавалося варварським методом. Я стала зрадницею.
Чорт, якби ж то одразу зрозуміти, в чому була моя помилка, коли шляхи назад ще існували. Коли плин часу можна було розвернути в зворотній бік!..
Якби ж-то мати менше довірливості та наївності… Проживши 15 років серед інферналів Хаосу я так і не навчилася бути жорстокою, не втратила уміння ( або прокляття!) співчувати. Я залишилася малим янголятком із сірими крилами та силами, що їх важко контролювати, тому краще взагалі не використовувати (що й робила). От чорт!
Ні, виправдати цей ексклюзивний випадок доволі легко – занадто мало часу я пробула за межами будинку, де мешкала ті 15 років. Думаю, мене охороняли. Можливо навіть, від тієї помилки, якої я всё-таки припустилася.
Цієї помилки багато хто боявся, але деякі персони дуже прагнули її. У справі були зацікавлені, як мінімум, дві сторони. Боялися так, що за моє виховання взялися ще з тих пір, як мені виповнилося вісім. Так прагнули, що повбивали…
Але про все по черзі.

| | Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.

Ночная тень

Модератор

Постов: 1258

Re: Развлекательное чтиво от меня))) - 12.02.2008 02:08 Ну я лично жду продолжения

...у тебя нет ничего, кроме силы жизни, которая связывает пучок ощущений...

| | Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.

Эри

Пользователь

Магистр

Постов: 151

Re: Развлекательное чтиво от меня))) - 15.02.2008 23:26 Хе, так вот я сегодня в И-нете, а записи свои забыла

Так что ещё немного подождите. К тому же, у меня всего-то ещё три главы есть (то, что выставлено в форуме - половина главы)

| | Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.

Эри

Пользователь

Магистр

Постов: 151

Re: Развлекательное чтиво от меня))) - 16.02.2008 00:13 Мені важко згадати кожну подію тієї ночі. Мене одразу ж охоплює чорна та липка хвиля млості. А потім з’являється щось на зразок коміксу. Я бачу постаті, схожі на вирізані з фотокарток. Їх образи різкі ,чітко виділені. Їх кольори яскраві та неприродні. Голоси безстатеві та безтілесні. Ні запахів, ні звуків, ні емоцій. Все ,що стосується моєї зустрічі з Ріу, згадується, немов занадто сухо переказана кимось оповідка, немов прочитана математична формула – вона існує, але уявити її емоціонально нестабільною (або взагалі емоціональною) чи встряваючою в розмову неможливо.
Запахи, звуки, емоції з’являються тоді, коли я виходжу за межі своєї кімнати. вірніше, коли Ріу виносить мене звідти на руках, а я , не послухавши його настанов, розплющую очі.
Все починається з дзеркала – мій перший спогад, до нього є тільки пустка. Мала восьмирічна дівчинка в чорній оксамитовій сукні, що не надто пасує до рудих пружинок-кучерів; та це я бачу тільки опісля, років через п’ять. Вона смішно морщить носа та посміхається.
Сукня нагадує чорну зміїну шкіру. Гладенька та м’яка, та тепла, сповнена того дивного тепла, яке виділяє тіло вужа, коли тримаєш його в руках. Це щось неймовірне. І точно в той же спосіб, як зміїні очі та плавні рухи її в’юнкого тулуба, гіпнотизуючи, притягує до себе.
Дівчинка охоплює свої плечі долоньками, так, ніби їй раптом стало дуже холодно.
Враз вона сахається від дзеркала, убік, ледве стримавши в останню секунду баланс, ледве не впавши.
Відображення кімнати на мить грає в шаради – нумо, вгадай, що змінилося. Дівчинці потрібна лише секунда, щоб дізнатися-побачити відповідь.
Двері прочинені більш ніж навпіл, пругка річка морозу в’ється саме звідти. Серце її тьохнуло та стиснулося, ховаючись в глибині грудей.
ЩО ТАМ?
ХТО ТАМ?

Я зупиняюся у спогадах, ошелешена. Вперше за увесь час, за усі 15 років я згадала! Я відчула! Все стало життям, а не картинкою. О боже! Це вихід, так! Це варіант. Все ще можна врятувати.

Дівча впадає у кому. Все вкривається темними, масними, мов сажа, хмарами. Світ повільно обертається. Звуки линуть луною. Вона – у самісінькому центрі хмар, розчахнута п’ятикутна зірка – жертва. Ні, не жертва, а… Здогадка приходить у момент, здогадка не малої дитини, але дорослої мудрої безсмертної жінки. Але думки тануть. Їх змінює собою єдина – карма, девіз, підпис, майбутнє…
ПОДВІЙНІСТЬ ДОЛІ.

І образ. Образобразобразобраз…
Світ обертається все швидше. Із зойком вона летить у прірву. Довге чорне волосся зміями січе по обличчю. Довга чорна сукня змією обвиває тіло. Змії, тут усюди змії…
Зупинка. Тиша. Ніщо.
Вона лежить, важко дихаючи. Вона – не вона – пустка – біль – страх – збудження – кидок – воля – гравітація – удар – цівка крові з кутика рота – зупинка – тиша – ніщо.
Келлін… Ти чуєш мене? Ти… жива?
Ні, батьку, вибач… Це все…

Чорти б мене взяли, Келлін – це я!
Померла Королева – це я!!!
Ріу не знав. І ніхто не знав. Усі карти таки в моїх руках. Вони використали мене, у подобі дівчинки Мірель, а тепер моя черга грати ними, пішаками, в своїй справжній подобі.
Я – Келлін…

| | Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.

Эри

Пользователь

Магистр

Постов: 151

Re: Развлекательное чтиво от меня))) - 22.02.2008 19:39 Ну, и где реакция? Хоть какая-нибудь? Ладно, тогда дальше. Остановите, тогда прекращу писать)))

Дівчинка приходить до тями. Вона важко вдихає повітря. Увесь страх зник за ту безкінечність, яку вона провела НІДЕ.
Безкінечність? Пройшло лише декілька секунд. Долі секунди, якісь дрібні атоми її будови – адже двері продовжують повільно прочинятися. На порозі з’являється юнак.
Не людина.
Дівчинка здивовано оглядає його з голови до п’ят та питає важким уже – іще не дитячим голосом:
Хто ти і що тут робиш?
Юнак занадто схвильований для того, аби помітити невідповідність реакції та віку. Але «тимчасова дорослість» рвучко зникає, і замість ошелешеної жінки (внутрішньо) залишається – чи з’являється знов – ошелешена повторною зміною дитина (внутрішньо та зовні).
Юнак усерйоз задумується над формулюванням відповіді на вищезгадане питання, проходить у кімнату та зачиняє двері. На замок.
Що ж сказати… - він говорить повільно, нервово, із зусиллям. – Я – друг. І зараз нам потрібно іти звідси. Чимскоріш.
Чому? – дитяча цікавість підіймає голову.
Не час для питань, - тон поступово м’якшає. – Я розповім тобі по дорозі. Або, ще краще, вже по прибуттю.
У той момент він вирішував питання сам із собою, шукав кращий варіант серед найгірших.
- А хоча б куди?! – вона не здавала позицій.
- Нас чекає подорож. Адже ти любиш мандрувати?
- Дуже. Особливо туди, де все не так, як зараз навколо нас. Де інші небо та земля, де зовсім інші, не схожі на мене люди… Де все інакше. І час пливе зовсім по-іншому.
Він, певно, подумав, що мова йде про сни або мрії, але погляд, що юнак його спрямував на малу, був повен здивування, здогадок та недовіри.
Але потім, відкинувши кожну з думок, він усе ж таки кивнув:
Там буде саме так.
Тоді ходімо! мала підстрибує, кучерики-пружинки повторюють її рух вгору вниз. Нараз вона різко зупиняється, повертається до хлопця і з вуст лунає запитання:
А мама не буде проти?
Кутики його вуст різко опускаються донизу, обличчя ніби розколюється навпіл. Він намагається щось вимовити, але раптово пересмикується від удару морозом. Хвиля частково долітає до дитини, дівчинку охоплює приступ паніки.
Вона несміливо робить крок до хлопця. Він простягає вперед руку. Мала дає свою долоньку, але раптом здіймається в повітря, опиняється на згині його руки, в міцних обіймах.
Мірель, закрий очі. Міцно-міцно. І не підглядай. Інакше нам…
Він замовчав, та дівча швидко стулило повіки. Її обличчя затуманилося здивуванням – «Він знає моє ім’я!»
Вони переступили поріг кімнати. дівчинка зрозуміла це, коли почула, як клацнув замок.

І після цього, зазвичай, спогади сповнюються емоціями. Я очікую жахіття, і воно приходить у мої відкриті обійми.
Я – вже не сторонній спостерігач, я дівчинка, що її звуть Мірель…

Спочатку у ніздрі б’є сморід. Я різко розплющую очі. Темрява повільно, наче кола від каменя, кинутого в воду, розходиться, стає пульсуючим присмерком. Темно-сірий клубок звертається усередині тіла та зовні,, у просторі. Зовнішній починає світитися. Темрява зникає цілком. Моє нічне бачення стає подібним до бачення кішки.
Морок стає для мене різко окресленою сивою дійсністю. Я бачу…
Краще не бачити, не чути, не відчувати.
Дзижчання муж. Їх в’юнкі малі тільця, що танцюють в повітрі. Їх маршрут польоту – стрімко вгору, потім – коло, потім знову до гнізд.
На шкіру. В ніздрі. В роти.
Шкіра натягнута, мов барабан. Тіла роздулися, пожовтіли. По усій поверхні тулуба видніються грубі сині жили.
Запах стоїть в повітрі, цупка прозора ковдра. Він міцно охоплює мене, накриває з головою.
Млосна солодкість. Гниле м’ясо. Від запаху хочеться кричати. Нудить. Важко вдихати глибоко.
Я бачу тіла, та я впізнаю їх.
Мати…
Батько…
Гримаси перекривляють потемнілі обличчя. У розрізах на шкірі, в глибоких, вигнилих, виїдених ранах повзають, кишать, жеруть м’ясо білі черв’ячки, та трохи більші темні, синювато-сірі. Мухи дзижчать все голосніше. Темрява сяє з середини .
Закрий очі! – юнак аж верескнув.
Та я вже не могла цього зробити. Мені забракло дихання, до болю стиснуло в грудях. Знову. Мене усю трусило, щелепи заціпило, а інакше б я закричала.
Ріу притис мене до себе, так різко, що кістки хруснули. Я пручалася, виривалася з обіймів. Він почав щось шепотіти. Ритм шепоту заколисував. Я, уже заспокоєна трохи, підняла на Ріу обличчя. В його очах був світло-сірий вогонь. У самій зіниці. Палаюча ватра. Холодне полум’я. Воно затягувало в свою глибину. Мінилося. Танцювало. Іскрилося. Потім стало рідким сріблом. Я потонула в цих очах. Моя свідомість. Я засинала.
Ріу замовк. Його «колискова» скінчилася, досягши мети. А потім він вимовив слово, зміст якого я зрозуміла лише через декілька років.
Хронохаос…
І все. Я не запам’ятала дороги ( що, до речі, лежала через декілька Світів, у другий Край, місце, де я потім мешкала доволі великий проміжок часу). Я взагалі мало що могла потім згадати про ту «подорож». Мені здається, що під час її тривання щось трапилося. Знову.
І воно не менш важливе, ніж усе моє життя.

Що це могло бути? Ще більш важливе, ніж усвідомлення, що я і є Келлін? І який зиск мені буде, якщо я згадаю? До речі, одна зачіпка-асоціація все-таки є.
Собака. Якась собака і щось із нею було не так…

Мені здається, що варто лише пригадати цю «дрібничку», як все стане на свої місця.

Конец первой главы.

| | Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.

Эри

Пользователь

Магистр

Постов: 151

Re: Развлекательное чтиво от меня))) - 06.03.2008 19:53 Ну. и что вам сказать?! Кто-то реаировать собирается? Мне же нужно знать, насколько это напоминает самое настоящее SHIT!!!!

Елеана.
Ти маєш вийти за межі своєї схованки. Більше так не може продовжуватися. До того ж, ти потрібна мені.
Я дивлюся в його чорні, із золотавою іскоркою очі і скривлюю кутик роту.
- Ви хочете моєї смерті? Мені поки вистачає цього, – показую йому шрам, повертаючись спиною та ривком піднімаючи тканину одягу. – І цього, - ще одна демонстрація, від шиї до передпліччя. – І вони не загоюються, а мали б! Мене намагалися вбити, і не раз. Але коли стало відомо, ким я є, бачите, ЩО почалося! Моя шкіра відмовляється відновлюватися. МОЯ, розумієте, МОЯ. У мене нема манії величі, Ви ж і самі знаєте, що я можу вилікувати навіть смертельні рани… І сліду від них не залишиться. А це СЛІДИ! – ковзнула я пальцями по шиї.
- А я мав би вважатися безсмертним. Тобто був безсмертним. Допоки мене не вбили, - сказав він просто, не змінюючи тону.
Я склала губи в риску та прикусила язичок. Його тьмяна напівпрозора постать відійшла до дальньої стінки коридору порталу. Скільки оце він тиняється після своєї смерті? Безсмертний – і до кінця вмерти не може, і сили, щоб оживити себе, не вистачає… Пощастило йому? Ох, сумніваюся… А може й пощастило…
- І що ж Ви хочете від мене?
- Знайди ЇЇ. Сам я не в змозі цього зробити. Усі ментальні коридори перекриті. Усі портали замкнені.
- Кого знайти?
Мене труснуло так, що я астматично захапала ротом повітря. Воно застрягло у мене в горлі. Стисло груди – та, перша хвиля, що досягла нутрощів, обернулася тугим обручем.
Сила пірнула крізь шкіру обличчя у голову, у нервові закінчення, до мозку.
Спалах, ще один.
Струмінь крові наповнює рота, і я згинаюся, щоб виблювати червону, із чорними згустками, рідину. Інферна, ця сила неймовірно могутня!
Перед очима, крізь пелену із сліз, що виступили від напруги, вимальовується чіткий образ.
Я кричу від болю. Ножі пронизують очі зсередини, голки впиваються у скроні. Я захлинаюся криком. Мене жеруть хробаки. Живцем.
Моє тіло вигинається дугою, я пливу в повітрі та збираю темряву, темряву, темряву…
Нестача повітря. Різкий ковток – я випрямляюся, нахиляюся, набираю повні майже легені – і все.
Біль вщухає.
Риси чужого обличчя в’їлися в пам’ять кислотою.
Ти допоможеш мені? – риторичне запитання, міг би й не казати.
Я відводжу погляд в сторону, випростовую крила – секундний процес, але ефектно виглядає. Тоді кажу – також в сторону, бо якщо зустрінусь з його очима, мене виверне від болю ще раз:
- Мені потрібен хтось, хто зможе прихистити мене на час моїх пошуків.
Він повільно хитає головою із сторони в сторону, довжелезні пасма волосся – до колін, мабуть, дістає – примарними павутинками літають у повітрі.
- Не май надії на мої зв’язки, бо вони зникли в момент, коли я помер. Сподівайся тільки на свої сили.
Він зникає, і тепер я не знаю, що змушує мене виконувати його прохання-наказ. Чи то страх, що біль повториться, і він не буде вже випадковим та розсіяним в повітрі, як тільки що, а спрямованим просто в ціль та за призначенням. Чи то вдячність за уроки, надані ним, за поради по керуванню своєю силою.
Мало хто може похвалитися знанням про сили Дітей Присмерку. Ще менше народу, що хоча б раз бачили нас на власні очі.
Я поводжу плечима, розминаючи м’язи, перекачуючи кров до крил. Взагалі – то вони мені не надто потрібні, хіба щоб гальмувати падіння чи робити кидок в повітрі ( атакуючи чи утікаючи ) під час бійки. А левітація мені дається і так, без крил.
Але падати якраз і треба. Прямо зараз. Це єдиний вихід із моєї схованки, із цього сліпого відрізка порталу.
Кидок униз. В’язка тканина порталу проривається і я вилітаю в простір, сповнений концентрованого Хаосу. Своє, рідне. Може, захистить.
Я була готова до нападу, але довкола стояла тиша. Я повільно збирала темряву на кінчики пальців та впадала у роздуми – куди тепер.
Потім, пригальмувавши серед Хаосу, прислухалася ще, на цей раз внутрішньо. Сигналу, відбитку енергії не було. Простір ходив хвилями, мінився та розпадався, але залишався однорідним.
Та, кого Він шукає, мертва, інакше її енергія прочиталася б, де б вона не знаходилася. Який може бути подальший пошук?!
Мене зігнуло навпіл та протягнуло по слизькій поверхні Хаосу. На горлі ясно відчувалася чиясь долоня. Повітря довкола перетворилося на в’язку масу. І який ідіот придумав, що Дітям Присмерку потрібно дихати?!
Я рвонулася вгору, відкриваючи на льоту крила і стрімко складаючи їх гострими кінцями на грудях. Розрахунок на те, що контакт із чужою енергією обірветься.
Є!
Я, не роздумуючи довго, пірнула у перший-ліпший портал. Він із шумом зачинився, відрізавши від мене ЩОСЬ. Слава Інтерні, цього «ЩОСЬ» я так і не побачила.
«Всі ментальні коридори перекриті, всі портали замкнені»? нараз пригадалося мені.
Я закрила очі, знову зосереджуючись на енергетиці, та цього разу вона стосувалась порталів.
Сяйво. Сяйво. Сяйво. Пустка – тут була чиясь бійка і портал знищено. Сяйво. Сяйво. Сутінки – о, це мої, рідні! Сутінки. Пустка. Темрява – туди краще взагалі не… Пульсація! Один, два… Чотири коридори із пульсацією. Замкнуті.
Я «перестрибнула» в наступний портал, рідний, сутінковий, заплутуючи сліди – Щось настирливо дихало в спину. Якщо воно хоче напасти, краще уникнути цього. Якщо ж це нишпорка, то тікати треба тим більш.
Чотири портали. Рівнобічний хрест. Плюс. Всі вони мають вести до одного об’єкту. Отже, мені потрібно розпечатати один із них, і потрапити до центру. Але…
Як це зробити, коли навіть Він не зміг?!
Позаду почувся шурхіт. Здалося? Я стрімко обернулася та у ту ж мить мої руки притиснуло до стіни коридору, а крила самі собою склалися.
Я скрикнула – перед тим, як крила сховалися за спиною, я помітила, на ЩО вони перетворилися. Вони згнили, залишився лише кістяк, остов.
Руки утримували дві величезні лапи, кінчики кігтів дряпали мої долоні. Я затамувала подих. Намагаючись не робити зайвих рухів навіть поглядом, я перевела очі на нього. Напівінфернал, це і по лапам-рукам було ясно – ватажок зграї. Намір…
О ні, що б він там не мав на думці, в голову я йому не полізу. Відчує втручання в ментальні шари – отоді вже МОЯ голова постраждає. А може він і не має наміру мене вбивати… Хоча… Хай спробує. Іноді я забуваю, хто я така. А він, певно, й узагалі цього не знає.
Кігті подовжилися (ліміт «розтягування», здається, до 40-ка сантиметрів), застигли у небезпечній близькості від зап’ястків. Очі зблиснули помаранчевими іскрами.
І тоді вдарила вже я, відчуваючи в процесі атаки, що напівінфернал – не звичайний, а сповнений чужих сил. Мої кігті пробили йому плече і він застиг, кривлячись від болю та набуваючи первісної подоби. Інферна, як же вони схожі на людей та їм подібних!
Він поволі ковзнув з кігтів, прохромлене плече загоювалось. Я очікувала нового нападу, але він враз пірнув крізь стіну порталу до Хаосу.
Е ні, хай своє, хай рідне, але в Хаосі я його переслідувати не збираюся. Нестабільна, підступна субстанція, перебувати у ній довго… Бр-р-р!!! Здається, одразу починаються мутації в генах. Після першої години перебування.
Тепер наміри лаара (це, до речі, назва підвиду напівінфернала, я їх нарешті вивчила!) стали мені зрозумілими. Він не хотів – чи не отримав наказу – вбивати мене. Просто мав дізнатися – хто я. І дізнався, хай йому грець! Дійсно, що може бути елементарніше: викликати ворога на бій, спровокувати, щоб подивитися, яку той атаку застосує?
Чим я думаю?!
Я зв’язалася подумки із «Тінню», не називаючи ім’я і ретельно екрануючи коридор зв’язку. Переказала Йому те, що сталося.
З кутика роту знов ковзнула цівка крові. Сеанс зв’язку вимагав більше Сили, ніж я мала. У кожного свої таланти; Він відчув це, зрозумів, але звелів продовжувати.
Мені залишалося тільки зітхнути:
- Як накажете…
Він могутній навіть після смерті. Я не боюся Його, але Він – хай і мертвий – суттєва підтримка для мене, кілька десятків балів на мою користь. В очах оточуючих те, що я з Ним спілкуюся, робить із мене кандидатуру на місце Володарки. Ось і існуємо: Він - послугу мені, я – послугу Йому.
Діти Присмерку ще ні разу не займали трону Володаря Краю. Це може змінитися. Якщо я виживу, звичайно.

| | Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.

Эри

Пользователь

Магистр

Постов: 151

Re: Развлекательное чтиво от меня))) - 13.03.2008 00:34 Всё, хватит с вас. Не реагируете - считаю, что чтиво того не достойно. Прощайте.... В этом топике, конечно

| | Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.

Эри

Пользователь

Магистр

Постов: 151

Re: Развлекательное чтиво от меня))) - 08.04.2008 21:45 Короче, что в этом дерьм... ну, понятно, в чем... не так?!!!!!

| | Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.

Список форумов Общие темы Форума Творчество