Форум

Начало Ответить Древовидный вид Правила Статистика Помощь

Уважаемые пользователи форума, убедительная просьба - старайтесь писать сообщения в соответствующих тематике темах форума. Если подходящей темы нет - свяжитесь с администратором сайта по ICQ 255-129-684 (Black Sun) или же 208-153-066 (WolfOfAngel). Не забывайте, что для флуда есть тема "Флуд"

<< [Первая] < [Предыдущая] 1 2 3 4 [Следующая] > [Последняя] >>

Глоток воздуха

Кликните здесь, чтобы посмотреть профайл этого пользователя

Пользователь

Магистр

Постов: 125

Re: Короткие рассказы - 14.01.2008 23:45 Продовжу... також на українській.Будь ласка, придирайтесь і критикуйте...
...
Вуста все частіше турбували залізні краї чаші з вином, що так мерехтіло вогняними сніжинками в очах.Ковток, другий, третій...
Мов пальне для крові, щоб швидше стікала по своїх шляхах.
Лице, наче дзеркало, відображало, знову наповнену червоною отрутою, чашу.
Стіни та стеля повільно перетворювалися у простори пекла.Чорні тіні насувались на беззахисну підсвідомість і вбивали кожну протестуючу клітину мозку.
Хтось знищив тишу порожньою пляшкою стрімко в ціль.Тижні тренувань далися взнаки.
Зелене скло миготіло під променями дешевої електрики, ніби бажало згоріти від надлишку іскр.
Раптом заграла дивна музика і карусель помчала своїх пасажирів.Оберт, а за ним ще і ще, набираючи темп, мчала, мов навіжена...
Темрява вдарялась у стінки повік і, міцно тримаючись за вії, зупиняла час.
Світу не стало, не стало нічого.Ось яке воно...
Ніщо!Дихання... важке, преривчасте... тамувало ігрища смерті.Пам'ять зникла з уяви, але душа все ще була замкнена у клітці ребер.Щось тримало її, не даючи вільно злетіти у простір і зачерпнути цілющої води... "Ні",-шепотів чийсь далекий голос.
"Але чому?"-болем вирвався стогін серця...
Забуття вкрало останні примари.Крапка.
...
Калейдоскоп подій з чорно-сірим забарвленням.Осінній смуток з дивною сумішшю неминучості.Жах.
Місця на бардюрі було доволі.Байдужість у погляді, байдужість у самому існуванні.
Німотіння та рівновага повітря час від часу ховались у гарячці від шепоту слів, вбитих у білі аркуші останньої надії.
Шалене листя, намагаючись скопіювати птахів, мстилось вітру за свої невдачі, потрапляючи в пута волосся.
Геть!Зникніть трикляті думки!Рухи людини, страждаючої невиліковною шизофренією.
Не вистачало вакцини проти смерті, але черга була надто довга.Ніяких пільг тяжкохворим з серцевою недостатністю.Гірка реальність з присмаком приторної буденності, що шматувала до сліз.
Краплі дощу повернули його тіло в стан між змлею та небом.
Гра починається.
...
Доза цієї двогодинної ейфорії коштувавала репетицій, завченого тексту і безсонних діб поспіль.
Перевтілення в щось інше віяло натхненням.
Запах помутніння розуму знову турбував його очі.
Знищував себе і в той же час давав волю своєму єству, він виходив з щільно закріпленою маскою людини на обличчі...
Руки, мов в перший раз, тремтіли в танці безглуздя.
Сірий натовп, охочий до вечері, чекав на смачну страву.Свідомо клали собі обман до рота і ще довго насолоджувались.
Очі, очі, очі!Усюди... зливалися в жевріючу безодню нещадних убивць.
Все до країв неба залили чорним брудом.
Те саме дзеркало, що безсоромно брехало у вічі, заламуючи душу.
Пожежників!Марно згаяний час.
Цю палаючу виставу неможливо зупинити...
Полум'я охоплювало краї сцени і підбиралось до кінцівок, але вогонь не горить у вогні...
Вибух!
Лічені хвилини до кінця.Бажав випити їх до дна, зловити мить екстазу і злитись з цією грою навіки...
Тиша подрібнювала залишки мозку і вирвалась з зали криком несамовитого захоплення.
Оваціїї життю, яким він жив... допоки завіса не закривала йому очей, помаленьку кладучи знову в домовину.
...
Вона.майже без коментарів.Стоячи в тіні, крала кожен його подих, жест, слово.Крала ті невеликі краплини ейфорії того вечора... без...
Заливав її вином.Вбивав себе у театрі.
Це важко було назвати болем... коли тіло починало розкладатись, гниючи від порожнечі, коли мозок вибухав при кожній згадці, дотику до зовнішнього подразника-світу... коли кожна секунда робила свій поріз на шкірному покриві, коли темрява ламала кістки, примушуючи лізти на стіни через нестачу... її.
Це було гірше болю!.. гірше болю...
Сіре обличчя враз чорніло, відчуваючи чужі іскри життя... Ненавидів їх, ненавидів кожну молекулу оточуючого.
Який сенс?.. Який сенс щось робити і... коли вона...
Забуття знову вкрало спогади.
...
Кілька тижнів у труні і жодної спроби відрити могилу...
Одна за одною зникали думки, кістки перетирались попелом...
Хто?.. Хто дозволив вкрасти небо?.. і зарити в чорнозем...
Але уявні друзі не знали відповідей... лише тиха хода, раптом...
Ні одного слова, ні звуку.Тільки погляд тих болючих очей, закарбованих у серці...
Нічого зайвого.Страшний експеримент.Вибачення навколішки...
"Я померла без тебе..."-"Люба..."
...

| | Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.

Gramm

Пользователь

Магистр

Постов: 179

Re: Короткие рассказы - 08.03.2008 18:56 Читал с наслаждением, ничего казалось бы особенного... укутывает и уносит мысли чёрный туман... туман слов, образов, действий... спасибо кто писал в этом топике. С нетерпением жду нового. Прошу прощенья не было возможности проверить топик и написать всем слова благодарности...

Сильный, жёсткий, порой жестокий... неприступный... глаза всегда одинаковые, так бездушная сталь отражает предметы... Сломан, растерзан, мёртв... Завтра у него будет сила снова остаться прежним. И так через определённое количество времени, он умирает и возрождается... Она любит его... Он не может без неё, но им нельзя быть вместе...

| | Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.

Gramm

Пользователь

Магистр

Постов: 179

Re: Короткие рассказы - 01.04.2008 15:09 Дождь... такой, как сегодня, напомнил... Дождь... Сон рвётся в клочья безобразной массой.Подташнивает.
- Плащ-палатку накинь.
- Не сахарный, нерастаю.
- Не трахай мозг, накинь!
В серой пелене дождя чужие горы. Скоро позеленеют склоны, кусты и деревья оденутся в листву. В такую погоду хочется спать или мечтать. В такой день много чего можно... А ты стоишь на посту и смотришь на чужие горы...

| | Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.

Striges..

Пользователь

Новичек

Постов: 6

Re: Короткие рассказы - 15.06.2008 07:21 Це був чудовий вечір...ніч...чи може ранок...яка до біса різниця...ще одні хвилі мого існування. Я сидів сам, один поверх усіх. Я їх не бачив, але знав, що то, вже більш нікому не потрібні купки кісток...а я сидів над ними.. бачив, що ще живий і ще може бути чогось вартий, а може і ні, але і на це мені було без різниці...я вдихав те брудне повітря прогнившими легенями.. тримався зовсім змерзлими пальцями за поржавілу від часу і зіпсовану вандалами залізну огорожу. Якийсь дивний шерех відволік мене від ланцюга моїх думок…кішка…до біса гарна. Мій новий співрозмовник..(?)..ні…вона побігла далі, шукати щось цікавіше...шкода, я би міг розповісти їй багато чого...але..
На вогкій землі я накреслив руну..."Наутіс" - відлунало у мене десь глибоко в голові...що це в біса таке...мені вже не згадати..
"Всесвіт" - раптом почув голос десь позаду
Я обернувся...так, то була вона. Як же вона мені остогидла, чому вона приходить так невчасно, чому вона така постійна...невже справжня річ..?
- До чого ти це? - знову повернувшись до неї спиною спитав я.
- Руна, накреслена біля тебе, то означає Всесвіт. Допомагає у скрутну хвилину…Хіба ти забув..? - *сіла біля мене*
- Так, забув. Навіщо ти прийшла..?
- Я хотіла бачити тебе, я знала де ти, чому б і не прийти…*далі незрозумілий текст*
Я не слухав її, мені було начхати. Я роздивлявся її...очі. Вони були вицвівшими. Колись були кольору блакитного літнього неба…тепер вони вицвіли, ніби вона була не підлітком, а помираючою старою...вуста. Обвітрені, яскраво-червоного кольору, усі в тріщинках, сухі…Волосся. довге, руде, але рідке…чи розчісували його останні три дні..?
стало зовсім прохолодно...вона ще щось там говорила...я присунувся ближче до неї і притиснувся. Вона обняла мене своїми кістлявими руками…тепла вони давали мало..
тепер я відчув запах того волосся...здавалося, що в нього всмокталися усі відхідні гази машин, фабрик, увесь пил довколишнього середовища, увесь вуглекислий газ, що видихається людьми…Мені врешті решт остогидла ота балаканина..
- ти підеш зі мною..? *я*
- куди? *вона*
- До мого світу.. *я*
- що ти маєш на увазі? *вона*
- то ти згодна? *я*
- я не знаю, на що йду, як я можу бути згодна? *вона*
- якщо я тобі скажу, що це саме там, де дві паралельності сходяться, незважаючи на фізичну природу і геометричні закони, це тобі щось дасть..? *я*
- ні.. *вона*
- тоді просто дай руку *я*

Ми йшли над тими купками кісток, що колись були люблячими батьками, гідними працівниками, можливо геніями...ми ступали по цих табличках, завдяки яким, ми знаємо, як звати ту чи іншу купку попелу…наше взуття було повне того перегною..

Залізна дорога.
- Ставай отут. *вказуючи прямо на шпали середньої колії*
- це обов’язково?
-так.
*вона стає*
*я стаю позаду неї обіймаючи обома руками*
*наближається потяг*
ближче...ще ближче…він подає сигнали...
я обома руками тримаю її, не даючи зійти з колії...вона тремтить і сіпається, та я сильніший.

- А тепер, давай введемо один одному опіум від усього, що інше, проти правд і законів, істини і справедливості...і канемо.. *шепочу я їй на вухо*

..Але вона мабуть не чує мене, бо я відчуваю, як через її тонку грудну клітину ніби виривається назовні серце...дихає вона часто і глибоко...а потяг усе ближче...тремтіння під ногами...я вже можу розрізнити пошкрябини на його залізі
...

встигнемо...ні...встигнемо...ні..(???)

| | Для добавления сообщений Вы должны зарегистрироваться или авторизоваться.

<< [Первая] < [Предыдущая] 1 2 3 4 [Следующая] > [Последняя] >>

Список форумов Общие темы Форума Творчество